|
|
|
Наше життя:
Мистецтво - таланти - В ТУМАННІЙ ПІВНІЧНІЙ ПАЛЬМІРІ | |
|
Українська ментальність Санкт-Петербурга |
|
|
Як відомо, Україна тривалий час входила до складу Російської імперії, де заборона національного, стеження за інакодумцями були зведені в ранг державної політики. В тих умовах українська культура стала сферою, яка засвідчувала життєздатність нації на безмежжі уніфікованого монстра. Особливо помітною в цьому плані була столиця — Санкт-Петербург. Десятиліттями жили й працювали тут видатні посланці української інтелігенції, відомі діячі культури й мистецтва: П. Полуботок, П. Дорошенко, К. Розумовський, Д. Апостол, А. Безбородько, В. Кочубей, Г. Скоровода, І. Котляревський, Т. Шевченко, С. Гулак-Артемовський, М. Костомаров, П. Ніщинський, М. Вербицький, А. Чужбинський, В. Боровиковський. Д. Левицький, М. Грищенко... Українська культура стала невід'ємною складовою частиною аури столиці імперії. З іншого боку, вона всотувала в себе все краще із російської культури.
Тетяна Миколаївна Лебединська
...Українська діаспора з'явилась у Санкт-Петербурзі одночасно із заснуванням міста. В масштабних будівельних роботах тут брали участь козаки з підступно знищеної Запорозької Січі, насильно привезені селяни. Поступово приживались поміщики, священнослужителі, міщани, купці...
В 1728—1740 роках була споруджена (збереглася до наших днів) церква святого Сампсонія. Поруч з нею розрослося кладовище, де поховано гетьмана П. Полуботка. 29 грудня 2001 року виповниться 278 років з дня його загибелі. Думається, на могилі необхідно поставити монумент.
Відомо, що в Санкт-Петербурзі осідали козацькі реліквії. Вони надходили до храмів, особистих зібрань, музеїв міста. Є дані, що в Преображенському всієї гвардії соборі зберігалися двадцять курінних знамен, три бунчуки, срібна булава і срібний позолочений жезл, велика кількість релігійного начиння; в імператорському Ермітажі — сімнадцять унікальних експонатів запорізької старовини і один прапор. Приклади можна було б продовжити... Необхідні дослідження, які б об'єктивно висвітлювали історію предметів гетьманства і козацтва в Санкт-Петербурзі, Їх стан, вказали нинішнє місцезнаходження. Настав час повернути святині тим, кому вони належать.
Нелегко жилося українцям у столиці імперії. При Петрі І їх практично не допускали до державної служби — жорстокість царя до представників національних меншин загальновідома. Значно успішніше пробивались наші земляки у сфері церковної діяльності. Згадаймо лише священнослужителів того періоду — Ф. Прокоповича, С. Яворського, Г. Бужинського, щоб зрозуміти, які таланти віддавала Україна на береги Неви.
Феодосій Японський і Амросій Юшкевич вінчали на царство імператрицю Єлизавету Петрівну, а отець Дубинський був її духівником. Тоді ж українцям милостиво дозволили займати державні посади.
Як відомо, церковні Ієрархи українського походження виховувалися в стінах Києво-Могилянської академії, що свідчило про елітарність їх освіти. Київські вихованці мали значний вплив на духовне життя Санкт-Петербурга.
На перших порах найдинамічніше розвивався музично-пісенний жанр української культури. На початку п'ятдесятих років XVIII століття величезною популярністю користувалися роговий оркестр і хор президента Академії наук графа К. Розумовського. Хор, який налічував 36 співаків, часто виступав у Літньому саду і збирав широку публіку.
Знать і духовенство захоплювались українським церковним співом. Тим, хто вирушав «у Малоросію» набирати співаків, видавався спеціальний супровідний документ, яким керівництво на місцях зобов'язувалося всіляко сприяти успіху місії. Завдяки самородкам з України і розвивалось елітарне музичне й пісенне мистецтво Санкт-Петербурга.
Серед цих самородків був і Г. С. Сковорода, він протягом трьох років співав у Придворній капелі столиці. Цікаво, що згідно з планом монументальної пропаганди (20-ті роки нашого століття) було прийнято рішення встановити в Петрограді пам'ятник українському філософу, однак, цього не зроблено й досі.
В Санкт-Петербурзі працювали й відомі композитори М. Березовський та Д. Бортнянський, обидва вихідці з Глухова. Бортнянський, котрий мав чудові організаторські здібності, протягом тривалого часу керував Придворною капелою і підніс її на вершину виконавської майстерності.
Майже двадцять років виступав на сцені Маріїнки — провідного театру міста — друг Тараса Шевченка композитор С. Гулак-Артемовський. Саме в Петербурзі він написав найвідоміший свій твір - першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм», причому не тільки музику, а й лібрето та тексти всіх пісень. Унікальне явище культури! Прем'єра пройшла на сцені того ж Маріїнського театру 14 квітня 1863 року. То був бенефіс С. Гулака-Артемовського, який виступив у провідній ролі Карася. Незважаючи на горезвісний указ Валуєва, співали українською. В 1995 році, дякуючи режисеру В. Гончаренко, заслуженому артисту України Г. Кузовкову, солістці Маріїнського театру І.Семеновій, артистам театру Музичної комедії постановка цієї опери була відновлена на сцені Виборгського палацу культури.
С. Гулак-Артемовський мав ще й унікальний дар інженера. Це за його проектом було побудовано пер¬ший у місті на Неві водогін. Цікаво, що вода в ньому рухалася самопливом, тобто найекономнішим способом.
Особлива сторінка духовного життя північної столиці — українське письменство. Коротко — хоча б про деяких його представників. Іван Іванович Тривогін народився в 1761 році у селі Гороховатне Ізюмської провінції, в Санкт-Петербурзі працював перекладачем, коректором. Життя скінчив двадцяти-дев'ятилітнім у сибірському засланні. Залишив цікаву творчу спадщину.
Поет і перекладач Степан Руданський закінчив Санкт-Петербурзьку Медико-хірургічну академію. Цей заклад доукомплектовувався студентами Києво-Могилянської академії. Перший документально зафіксований набір було здійснено 1754 року, коли в семінаріях Києва, Харкова, Чернігова І Переяслава відібрали схильних до наук юнаків і направили їх у столицю для подальшого навчання.
При Медико-хірургічній академії працювала українська театральна трупа, до якої входили переважно слухачі закладу. Тут уперше здійснили постановку п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля».
Вісімнадцять років жив і творив на берегах Неви український геній Тарас Шевченко, випускник Академії мистецтв У різному стані збереглись тут десятки пам'ятних місць, пов'язаних з його Ім'ям. Серед них — Миколаївський вокзал. Пасаж, Гостиний двір, Міська дума, Срібні ряди, лавка Смирдина (там уперше продавався «Кобзар»), Літературне кафе (туди часто заходив поет), інші будівлі на Невському проспекті, Васильєвському острові, Петроградській стороні...
Бiля каменя установленого на мiсцi першого заховання Тараса Шевченка
До минулого року основним місцем, де українці Санкт-Петербургу могли віддати шану великому сину українського народу було Смоленське кладовище, місце першого поховання Кобзаря. Щорічно 10 березня там відбувається панахида пам’яті Т.Г.Шевченка. З 1989 року українці встановили там пам’ятний камінь. Нарешті, через 139 років від дня смерті поета і художника 22 грудня 2000 року на Петроградській стороні встановлено пам’ятник молодому Тарасу. Пам’ятник подарував місту видатний канадський скульптор українського походження Лео Мол.
Довгі роки в Північній Пальмірі працювали О. Афанасьєв-Чужбинський, В. Білозерський, М. Костомаров, П. Куліш, Є. Гребінка, Марко Вовчок. Митці плідно творили, підтримували тісні зв'язки з Україною, збагачували духовне життя діаспори, сприяли розвою російської культури. Давно чекають куточки міста на відкриття меморіальних дощок, квартир... Ждуть благоустрою могили видатних земляків. Зокрема, на Літературних мостках поховані М. Костомаров, О. Афанасьєв-Чужбинський. Маємо безліч слідів інших українців, які талантом своїм підносили славу імперської столиці, збагачували світову цивілізацію, засвідчували неординарність нашої нації.
Досить-таки демократичним навчальним закладом була Петербурзька Академія мистецтв. У її монументальних стінах владарював дух свободолюбства. Тут училися майбутні майстри українського образотворчого мистецтва, діячі культури: П. Мартинович, X. Платонов, В. Орловський, П. Левченко, С. Васильківський, М. Самокиш, Ф. Красицький, С. Колесников... Українські митці розписували храми, палаци. Значний внесок у цю благородну справу зробив Тарас Шевченко, який брав участь у художньому оформленні Олександринського театру, внутрішніх приміщень Сенату і Синоду — нинішнього Центрального державного історичного архіву.
Український вплив, якщо його розглядати в сукупності, мабуть, найточніше підсумував відомий славіст П. Безсонов: «Пришельцы (малороссы) заняли здесь (в Великороссии) самыя видныя и влиятельныя места, от иерархов до управлений консисторий, ими устроенных, от воспитателей семьи царской до настоятелей монастырских, до ректоров, префектов и учителей ими же проектируемых школ, до кабинетных и типографских ученых, делопроизводителей, дьяков и секретарей...»
Наводячи цю цитату, приват-доцент Київського університету І. Огієнко занотував: «Коли сюди добавимо, що українці були приходськими, придворними, військовими та закордонними священиками, працювали місіонерами, законовчителями світських шкіл, екзаменаторами, перекладачами, іконописцями, граверами — то це буде охоплювати ту велику культурну роботу, що її вели в РОСІЇ українці».
Двадцяті роки нинішнього століття характеризувались у Петрограді-Ленінграді ренесансом: діяв український театр, виходила низка видань, працювали наукові товариства. Цей період погребує ретельного дослідження. Думається, тут дослідників чекають унікальні відкриття.
Нині українська діаспора Санкт-Петербурга переживає нове піднесення. Проходять різноманітні заходи, присвячені тій чи іншій даті, особистості, пов'язаній з україн¬ством. В місці працюють декілька об’єднань українців – українська національно-культурна автономія, товариство ім. Т.Г.Шевченка, фундація української культури, організація українського національного руху, об’єднання художників «Кобзар», готуються до реєстрації Союз Українок «Петербуржанки», товариство ім. Олени Теліги. Активно включився в роботу Санкт-Петербуржський центр україністики при Східноєвропейському міжнародному інституті. 6-7 вересня 2001 р. цим центром була організована 1-ша міжнародна конференція «Україна і Санкт-Петербург». Великі надії українство Санкт-Петербургу пов’язує з консульством України, яке відмітило рік своєї діяльності в місці і регіоні.
Тисячі студентів із України вчаться у місті на Неві. Сотні українців організують у місті свій бізнес. Вони повинні стати нашою надійною опорою. Українство може розвиватись (згадаймо вислів І. Франка) тільки дякуючи українським меценатам. Поки що таких людей небагато. Але вони є. Це в першу чергу Б.Черняшенко, В.Зелінський, В. Михайленко, А.Юскевич. Завдяки їм в 2001 році пройшло ряд заходів на достойному рівні. Це і презентація української національно-культурної автономії в Москві (16 лютого в українському культурному центрі), і організація гастролів в Санкт-Петербурзі дитячого українського хору «Жайворонок» з м. Москви (30 травня – 1 червня), участь талановитих дітей України в міжнародному фестивалю пісні в м. Виборзі (28-30 травня), фінансування поїздки делегації ОУН Руху м. Санкт-Петербургу та артистів діаспори на III Всесвітній форум українців світу (16-26 серпня), допомога в організації заходів по установленню і освяченню пам’ятного хреста українцям – жертвам політичних репресій (13-14 жовтня), фінансова підтримка міжнародної науково-практичної конференції «Український Санкт-Петербург» (7 вересня).
Надзвичайно гостро стоїть нині питання про необхідність відкриття в місті Українського культурного центру Ім. Т. Шевченка. Думається, настав час зробити шевченківські дні в Санкт-Петербурзі загальнонаціональним українським святом. Зрозуміло, що без допомоги з рідного краю нам не виконати задумане. Єднаймося ж, співпрацюймо, бережімо нетлінні багатства нації, де б вони не були. Бо тільки той народ повноцінний, який сам поважає себе.
Тетяна ЛЕБЕДИНСЬКА,
кандидат філософських наук, письменниця,
голова секретаріату з питань науки
 |
|
Технології
