|
|
|
Наше життя: Дорошенко Олександр Васильович - Забуті козацькі могили | |
Чернігівський Шлюз. Староладожський каналОсіннім днем мчить мене авто по Мурманському шосе все далі і далі від Петербурга.
Пролітаю велетенський розвідний міст через Неву, по обидва боки від якого стоять кораблі, що чекають свого часу на прохід. Біля мосту на лівому березі побудовано меморіал захісникам Невського плацдарму. Серед полеглих багато і наших земляків-українців. (Тут, до речи, воював і мій дядько - Дорошенко Антон Федорович в 128 окремому винищувальному протитанковому дивізіоні 4-ї народного ополчення).
...Непомітно пролітає година і попереду уже видніється сплетіння арок мосту через сивий Волхов. Праворуч дорога звертає до Старої Ладоги - древнього форпосту Київської Русі, та сьогодні я повертаю ліворуч - до краєзнавчого музею містечка Нова Ладога. Дорога біжить вздовж лівого берега Волхова, який ось-ось полегшено зітхне, віддавши свій величезний і неспокійний тягар Ладозькому озерові... Потяглися вулички Нової Ладоги, виводячи на місток через річку, вздовж берегів якої ростуть верби, лози, прив'язані човни. Праворуч видно старі, окладені гранітними брилами, шлюзи. Оце і є старий Ладозький канал - ціль моєї подорожі. Кілька поворотів керма і я зупиняюсь біля музею - невеликого двоповерхового будинку середини ХІХ століття.
Вперше я потрапив до Нової Ладоги близько 30 років тому. Ще тоді мене здивувала рідка і незвичайна для цих місьць назва долини - "Криниця". Так називають місцеві мешканці невелику долину вздовж берега Ладоги, де люблять купатися діти. Озеро обміліло, а тут є коридор в плавнях, по якому до берега підходять рибальські човни. Вода тут чиста і незамутнена. Як я не розпитував, ніхто не міг мені сказати, звідки тут з'явилась ця українська назва. А вже пізніше на географічних картах цього району я знайшов і інші українські назви: Чернігівський шлюз, селище Сумське... (Але ж я і сам родом з Сумщини!).
В музеї екскурсовод чинно розповідає, що місто було засноване у 1704 році за наказом Петра І біля древнього Миколо-Медведського монастиря. Монастир було скасовано, церкви його стали приходськими.
В ті часи йшло велетенське будівництво нової столиці - Санкт-Петербурга. Це будівництво потребувало великої кількості будівельних матеріалів, котрі постачалися на кораблях та баржах через Волхов, Ладогу, Неву. Бурхливі води Ладоги стали серйозною перепоною на цьому шляху. Так, тільки у 1718 році на Ладозі загинуло більше тисячі суден, і тоді Петро І приймає рішення про будівництво каналу в обхід Ладоги, від Волхова до Неви.
Кажуть, що початок тих робіт був урочистим: 22 травня 1719 р. після молебну цар власноручно вивіз перші три тачки землі з майбутнього річища каналу, яке повинно було бути 2 метри глибиною, 20 метрів шириною і 120 метрів довжиною.
Придивляюся уважніше до матеріалів експозиції. Ось світлина старої Климентовської церкви, канал з баржею посередині, котру тягнуть коні, що йдуть берегом. Долинає голос екскурсовода: "На будівництві каналу, яке тривало 11 років, працювало 15000 козаків, 12000 драгун, та 35000 вільнонайомних"... А звідки козаки? З Дону? З Яіку? - Невідомо. На ці питання матеріали експозиції відповіді не дають.
Звертаю увагу чорно-білу копію картини. Внизу підпис: "Художник Моравов. Прорытие Ладожского канала". Зліва стоїть високий офіцер-наглядач з києм, чимось схожий на Петра, а посередині дужий, вусатий чолов'яга штовхає велику тачку з землею. На ньому чоботи, широкі шаровари, біла сорочка... Серце заходиться в зашпорах... Так от які козаки рили цей проклятий канал! Так от звідки українські назви на цих місцях!..
Знов долинає голос екскурсовода про тяжкі умови праці, про загибель під час будівництва багатьох тисяч будівельників. Багатьох!... У Рсійській імперії людські душі не варті були навіть того, щоб їх рахувати!... Де могили цих православних? Кому ми, мешканці Санкт-Петербургу, повинні вклонитися до землі за їх страждання, за їх муки?...
Недавно до моїх рук потрапила стаття Олени Радакової "Українські козаки на Ладозькім каналі" (Харків, 1892 р.), в якій приводяться чисельні матеріали архівів. Це дослідження неможливо читати "без валідолу і брому", як і історію України уцілому.
На початку 1721 року за наказом царя з Українидля копання Ладозького каналу вирушили 10000 козаків (не враховуючи кухарів та обозних) на чолі з чернігівськім полковником Павлом Полуботком. Це були полки: Чернігівський, Лубенський, Прилуцький, Гадяцький, Миргородський та Стародубський.
"Поки ми йшли через міста українські, - пише у тогочаснім докуенті кременчуцький сотник Іляшенко, - то нас скрізь пускали на ночівлю, волам і коням нашим давали сіна і соломи... Але так було тільки до Сівська, від Сівська вже почалася велика нужда і для нас і для нашої худоби. Нас ніде не пускали на ночівлю... ми буливимушені ночувати в великі морози без притулку. Коні і воли охляли без корму, почали гинути. Від Калуги стало нам трохи легше. До нас було приставлено драгунів від графа Кантакузена і вже вони знаходили нам місце для ночівлі. Так було до самого Новгороду, а вже звідтіля незабаром прийшли ми і до каналу. Скоро стали до роботи. Козаки, раз - від далекої подорожі, друге - від того, що не могли чим живитися, потративши всі гроші в дорозі, тепер почали хорувати, одні померли, інші позостали хворими...
При повороті, ідучи з канальної роботи велико-російськими містами, щоб як-небудь дістатися додому, довелось продати за безцінь одежу, рушниці, коней..."
У 1722 р. цар покликав до роботи ще більше козаків. Та 8-го лютоно прийшов з Колегії наказ, що на канал повинні вирушити 10000 козаків, а ще 10000 - до Царицина. На цей раз на північ вирушили Полтавський, Гадяцький, Стародубський та Чернігівський полки на чолі з полтавським полковником Іваном Чорняком.
І другий похід до Ладоги був таким же страшенно важким для козаків, як і перший. До роботи козаки взялися щиро, хотіли швидше закінчити свій пай роботи, і не захопивши осені, скоріше повернутись додому. Працювали і за себе, і за хворих, і за тих, що померли в дорозі. А Чернігівський і Стародубський полки навіть вимушені були найняти на свій кошт бурлаків замість померлих і хворих. Бачачи порядність і старанність козаків і старшин, полковник Вітвер хотів дати їм додаткову ділянку каналу. І тоді полковник Чорняк вимушений був звернутись до Сенату з листом"
Прийміть, пани сенатори,
Козацькую роботу
Та відпустіть живими нас
До рідної землі,
Бо йти нам пішки з хворими
По клятому болоту...
Пустіть, поки нам кажуть путь
Лелеки й журавлі.
Козаки, незважаючи
На хворість, голод, втому,
В роботі перегнали вже
Драгун і бурлаків.
Торік, хиба третина з них
Вернулася додому
Не дайте, щоб я знову їх
Отак занапастив...
Пустіть пани сенатори,
До рідної Вкраїни,
Не дайте нам загинути
В холоднім сім краю,
Дозвольте нам дістатися
Самим до домовини
З хрестом і панихідою,
Я вас прошу, молю!
Від невеселих роздумав мене знову відірвав голос екскурсовода: "Коли Петро І приїхав перевірити як йдуть канальні роботи, то його вразив ліс березових хрестів по обидва боки каналу. І він наказав постинати ті хрести, щоб не лякали місцеве населення і нових робітників, що приходять до канальних робіт...
Величезна гідротехнічна споруда вимагала не тільки прорити русла самого каналу, але і створення цілої системи шлюзів, дамб, водосховищ. Оскільки цикл зміни рівня води в Ладозькому озері дорівнює 14 рокам, було вирито 14 спеціальних резервних водосховищ, з яких щорічно для підтримки потрібного рівня додавали воду в канал.
Перші судна пішли по каналу в 1731 році. Але тут виникла інша проблема - пожежі на баржах і кораблях. Варто було загорітися і затонути одному судну і рух на каналі припинявся на значний час. Тому черезкожні 24 кілометри були побудовані "караулки", звідки вартові стежили за тим, щоб на суднах не було вогню. Заборонялося запалювати навіть ліхтарі.
Тут, в Новій Ладозі, проходили службу І.Ганібал, О.Суворов..."
...З музею я вийшов у пригніченому настрої. Пройшов по містку, і вздовж каналу дійшов до Волхова, уважно розгледів уцілілі шлюзи... Біля самого каналу стоїть кілька старовинних казарм з червоної цегли, на одній з них = меморіальна дошка присвячена перебуванню в ціх місцях О.Суворова. Я вийшов берегом далеко за місто, де канал крутою лукою вирвавшись з лещат міських вулиць, стрілою прямує до Неви, зливаючись десь далеко-далеко шз низьким осіннім небом... На душі сумно і моторошно: більше 6000 козаків - цвіт української нації, її генофонд лежить десь тут на цих берегах. Чи дізнаємося ми колись, як тут треба ходити, щоб не наступити на них?...
Я ще раз подивився вздовж каналу і завмер під враженням несподіванної асоціації: поруч з каналом прямував у небо безкінечний ряд велетенських хрестів!.. Все-таки Господь Бог заставив людей поставити хрести кожному з тут похованих християн, хоч і не кожній людині дано їх бачити...
Вечоріло. Над містом линув голос дзвонів - запрошення до вечірньої молитви.І я пішов на той голос, голос, що линув до мене наче з глибини століть...
Старовинним Миколаївським проспектом прямував я до церкви Різдва Богородиці, що виднілася в кінці проспекту. Раптом справа, десь на пів-дорозі до неї, несподівано, як привід, з'явилася старої обшарпаної, Богом і людьми забутої, церкви. Так, це була вона - стара Климентовська церква - німий свідок козацького лиха...
Тяжко, сумно і трагічно
Дзвін святий лунає
Там де Волхов віковічний
В Ладогу впадає...
Цар зігнав в лиху годину
У чужу країну
Рить канали до загину
Хлопців з України.
Рилм вдень, вночі, в неділю,
В свята, під кями...
Чом ви дзвони не дзвонили
Про гріхи в тій ямі?
Чом на сполох ви не били,
Чому ви мовчали,
Як нівечили могили
І хрести стинали?
Помовчали віщі дзвони...
Прогуділи стиха:
"Ми не Свято-Климентові,
Тих спіткало лихо...
Довелось тим дзвонам сивим
В муках помирати -
Їх за гріх перетопили
На страшні гармати..."
ЕПІЛОГ
Канали, канали, канали - цареві все мало води...
Полки, що поразки не знали, привів Полуботок сюди.
Копали, копали, копали болото з весни до зими...
Немов собі шлях торували до вічних снігів Колими.
Канали, канали, канали... Від Волхова, аж до Неви...
Тут тисячі хлопців конали - твої Україно, сини.
Китайками їх покривали, щоб виділись тихії сни,
А матери й жони ридали, дізнавшись лише в осени.
Хрести з їх могил постинали, не зналиб ті, хто пливли,
Чиїми руками проклали з Європи в Монголи шляхи,
Чиїми кістками услали болото, щоб тут навіки.
Росія вікно прорубала в Європу... А що ж козаки?
Нема ні хреста, ні каплиці - ознак православних святих,
Лиш назва долини "Криниці" зосталась, як згадка про них.
Листопад 1998 р.
* * *
|
|
Технології
