|
|
|
КОНҐРЕС ЄДНАЄ СВІТОВЕ УКРАЇНСТВО ! | |
Наприкінці минулого місяця у місті Львові відбувся ІІІ Міжнародний Конґрес української діаспори під гаслом: «Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті: сучасний вимір, проекція в майбутнє», у якому, нагадаємо, взяли участь понад чотирьохсот учасників з 28 країн світу та усіх областей України. До цього величавого заходу приєднались і представники Казахстану – Голова Асоціації «Українці Казахстану», він же і голова Павлодарського Товариства української культури ім. Т.Г.Шевченка Михайло Парипса і голова Семипалатинського Українського Товариства «Світанок» Михайло Плахотнюк.
Прямуючи додому після Конґресу, пан М.Парипса завітав до редакції «Українських новин», а наш власний кореспондент розпитала його про цей величний український форум та про участь у ньому наших земляків.
– Пане Парипса, розкажіть, будь ласка, хто був організатором цього заходу, яка його мета, і хто брав участь у його роботі?
– Ідея проведення цих конгресів належить Міжнародному інститутові освіти, культури та зв’язків із діаспорою, який функціонує при Національному університеті «Львівська політехніка». Директорка цього закладу, пані Ірина Ключковська, зі своїми однодумцями – працівниками інституту, провівши консультації з керівниками українських громад світу та з державними установами України, які повинні співпрацювати з діаспорою, провели у 2006 році у Львові Першу Міжнародну конференцію, у якій взяло участь чимало представників світової української діаспори. Учасники заходу прийняли тоді рішення та заклик до світової спільноти і державних чинників щодо проведення кожних два роки у м. Львові Міжнародних Конґресів Української діаспори, надавши статус Конґресу вже тій Першій конференції. У 2008 році у місті Лева було успішно проведено і Другий Міжнародний Конґрес.
Головним завданням цих Конґресів є консолідація світового українства з метою виявлення проблем діаспори та пошуку шляхів до їх розв’язання, а також – обґрунтування пропозицій, які необхідні для розробки концепції співпраці України та діаспори.
В роботі кожного із Конґресів мають можливість брати участь члени офіційно діючих українських громад зі всього світу, а також науковці та громадські діячі України, заздалегідь направивши на адресу оргкомітету Конґресу заявки-рекомендації від громад та установ.
Наша Асоціація через тижневик «Українські новини» і я особисто при спілкуванні з головами громад пропонували керівникам громад та активістам по можливості взяти участь у Конґресі. Але віднайшли можливість побувати на цьому заході лише я та голова Семипалатинського Українського Товариства «Світанок» Михайло Плахотнюк.
–А чому цього не змогли зробити інші?
– Важко сказати. Головною перешкодою, мабуть, залишається брак коштів. Адже зараз і Україна проводить заходи за прикладом Західної діаспори, тобто на зразок далекого зарубіжжя. Отже, усі витрати (проїзд, проживання, харчування) здійснюються за рахунок учасників, та ще й кожен з них повинен заплатити «організаційний внесок», цього року він становив – 150 гривень або 19 до-ларів США.
При цьому з подякою хочу зауважити, що нам з паном Плахотнюком всі ці витрати відшкодували обласні акімати.
– Добре, що місцеві Асамблеї Павлодарської та Східно-Казахстанської областей так позитивно ставляться до участі своїх членів у міжнародних форумах. Але повернімось до Конґресу. Чим він Вам запам’ятався, в чому його відміна від попередніх двох?
– Ну, в першу чергу, – його тематика, кількість та географія учасників, високий рівень підготовки, вишукана культурна програма, доброзичливість та увага з боку організаторів – представників обласних, міських виконавчих та представницьких органів, керівництва Національного Університету «Львівська Політехніка» і взагалі львів’ян.
Для більш повного уявлення назву тематику секцій Конґресу, яка, порівняно з попередніми Конґресами, стала ширшою:
- Стратегія та моделі співпраці України і діаспори;
- Збереження національної ідентичності українців у сучасному зарубіжжі;
- Новітні явища світового українства в контексті східної діаспори та нової хвилі еміграції;
- Вищі українознавчі студії та українські культурні центри зарубіжжя: роль, завдання, перспективи;
- Освіта українського зарубіжжя: сучасний стан та перспективи;
- Місце і роль ЗМІ діаспори у просуванні й захисті українських національних інтересів у міжнародній спільноті;
- Церква як центр збереження та формування духовності українця за кордоном.
Робота Конґресу проводилася у форматі пленарних та секційних засідань, круглих столів, презентацій. За регламентом робочими мовами Конґресу були – українська та мови країн проживання.
– Яким було урочисте відкриття Конґресу і хто з провідних діячів української діаспори мав виступи?
– Урочисте відкриття Конґресу та перша половина його пленарного засідання відбулися у концертному залі Львівського національного академічного театру опери та балету ім. С.Крушельницької.
Цікавими та змістовними були виступи на пленарному засіданні директора Міжнародного інституту освіти, культурі і зв’язків із діаспорою, кандидата педагогічних наук Ірини Ключковської (Україна), президента Світового Конгресу Українців Євгена Чолія (Канада), президента Європейського Союзу Українців Ярослави Хортяні (Угорщина), владики Йосифа Міляна (Україна), співголови Об’єднання українців Росії Василя Бабенка, президента Асоціації українців Іс-панії Михайла Петруняка та інших.
– А чи вдалося Вам із паном Плахотнюком виступити на Конґресі?
– А чому б і ні? Адже нам було про що розповісти, оскільки ми понад двадцять років є керівниками українських громад в Павлодарі й Семипалатинську і були їх засновниками.
Отже, Михайло Митрофанович мав виступ на секційному засіданні «Освіта українського зарубіжжя: сучасний стан та перспективи». Мені ж перед тим випала нагода виступити на пленарному засіданні Конґресу із доповіддю: «Вплив Асамблеї народу Казахстану на розбудову українства в казахстанському краї».
– І як сприйняли Вашу доповідь учасники заходу?
– Мені особисто важко оцінити. Але, судячи по оплесках присутніх та увазі журналістів засобів масової інформації, котрі зацікавилися моєю інформацією, то, гадаю, що доповідь сподобалась. Адже наші земляки-українці практично з усіх країн, де вони мешкають, особливо з Росії, не можуть похвалитися такою підтримкою та співпрацею з державними інститутами, як ми – казахстанці.
Учасників Конґресу дуже зацікавив феномен нашої Асамблеї народу Казахстану (АНК) та ту турботу, яку проявляє казахстанська влада щодо етнокультурних об’єднань. Мені довелося відвідати ще декілька секцій і там детальніше розповісти про стратегію нашої АНК, життя нацменшин, вплив на цей процес Президанта нашої країни і Голови Асамблеї – Нурсултана Абішовича Назарбаєва. Про це я розповідав і у прямому ефірі двох радіопрограм та двох республіканських телеканалів. Крім того, дав інтерв’ю для трьох українських часописів. Республіканський тижневик «День» (№ 113 від 1.07.2010) з моїми міркування-ми привіз до Казахстану. Ось, процитую уривок:
«Зараз, коли є вакуум у роботі Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР), такі Конґреси дуже важливі, – наголошує голова Асоціації «Українці Казахстану» Михайло Парипса. Бо ще минуло б дватри роки, і ми забули б одне одного. А директор МІОКу створила нам прекрасні умови, щоб зустрітися, обговорити наболілі питання й обмінятися досвідом. Я, наприклад, виступав на пленарному засіданні з доповіддю «Роль Асамблеї народу Казахстану в становленні й розвитку української діаспори». Саме завдяки Асамблеї в Казахстані є прекрасні можливості для розвитку будьякої нацменшини. Мені навіть здається, що жодна з пострадянських країн не має таких можливостей. А в секційних засіданнях прозвучало дуже багато важливої інформації для новачків – як потрібно працювати. Ми говорили, що треба робити, аби не тільки розвивалася діаспора, а й була користь від неї для України. Ми усвідомлюємо, що жодна діаспора, якою б потужною вона не була, не може суттєво вплинути на життя в Україні. Але всі гострі питання, що їх обговорюють на конґресах, спонукають до дискусії не лише діаспору, а й Україну. Я дивуюся, що досі не вивчаються принципи, згідно з якими розвиваються нацменшини в Казахстані, а їх у нас сто сорок. Зараз у Казахстані проживають 415 тисяч українців. До слова, сьогодні, аби отримати дозвіл на ПМЖ в Україні, потрібно до року чекати на документи. Абсурд! Знаю випадки, коли люди, подавши документи, не дочекалися-таки дозволу – померли. І скільки ми зверталися з цього приводу до президентів України, в тому числі – до Віктора Ющенка, все марно. Чому я дуже радий, так це можливості здійснювати навчання у вузах України дітей з Казахстану. Я цим займаюся 25 років. Велика подяка за це директору Департаменту міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Міністерства освіти і науки України – Омелянові Степановичу Сухолиткому».
Але всю цю інформацію можна знайти і в Інтернеті. Мене дивує та й дратує те, що чимало учасників Конґресу не можуть повірити, що наша Асамблея та наша країна проживання – Казахстан – дбають про зміст та рівень діяльності наших етнокультурних громад.
– Може це тому, що Ваші приклади не були досить переконливими?
– Ні, річ зовсім у іншому. Просто ні в одній країні пострадянського простору, тим паче у далекому зарубіжжі, державні мужі цими питаннями не займаються. Там громади нацменшин виживають, як можуть, і розраховують лише на свої власні можливості.
Я запропонував директорці МІОК – п. Ключковській – створити делегацію з числа представників державних установ та громадськості й завітати до нас в Казахстан, зокрема в Павлодарське Надіртишшя, щоб не тільки переконатися в тому, про що я говорив, але й перейняти досвід. Він надзвичайно корисний для будь-якої держави, особливо в сфері збереження міжнаціонального порозуміння та єдності.
– Пане Михайле, а що Ви ще пропонували учасникам Конґресу, адже на цьому заході були прийняті рішення та звернення.
– Звичайно, матеріали Конґресу попадуть до державних органів України, особливо до тих, котрі займаються питаннями світового українства.
Під час свого виступу я висловив особливу претензію, чи то тривогу, що на сьогодні вкрай слабко координується робота щодо зв’язків із діаспорою, хоча при трьох ключових Міністерствах України (Мінкультури, Міносвіти й Міністерстві закордонних справ) працюють відповідні відділи й виділяються для цього державні кошти. П’ятирічні державні програми по роботі з діаспорою здебільшого не виконуються і їх виконання ніхто не аналізує.
Існує й непорозуміння між підрозділами Міністерства закордонних справ (МЗС) та Міністерства внутрішніх справ (МВС), в результаті чого українці зарубіжжя роками чекають дозволу на повернення на ПМЖ в Україну. А отримавши цей дозвіл і приїхавши в Україну, зустрічають неприязнь та волокіту з боку місцевих чиновників. Частково то і є причиною, що за роки незалежності з Казахстану виїхало понад 400 тисяч українців, і більшість із них виїхала не в Україну.
В українців Казахстану існує також проблема прийому теле- і радіопередач з України, надзвичайно висока передплата на періодику, нестабільні й надзвичайно дорогі авіарейси до України. До областей Казахстану, де компактно мешкають українці, так і не знайшли дороги українські творчі колективи та окремі виконавці. Крім того, хоча й запізно, але всетаки необхідно прийняти державну програму про повернення співвітчизників в Україну, як це роблять в Казахстані та пробували нещодавно у Росії.
– Ну, а що Вам сподобалося із «позаконґресових» культурологічних заходів?
– Усі вони були цікаві та вишукані. Але мене особливо вразила акція урочистого відкриття Саду Світового Українства у музеї (під відкритим небом) народної архітектури та побуту у Шевченковім Гаї – місці велелюдному, яке так полюбляють львів’яни й гості міста Лева. На виділеній площі музею студентами львівських вищих навчальних закладів, що є представниками української діас-пори з різних країн, було висаджено навесні 45 саджанців яблунь, вишень та черешень. А в день роботи Конґресу відбулося урочисте відкриття цього унікального Саду, покликаного стати символом духовного єднання українців, які пустили свої коріння у різних куточках земної кулі, проте гіллям тягнуться до рідної землі.
В Шевченківськім Гаї - деревця світового українства
Михайло Парипса і Михайло Плахотнюк біля казахстанської яблуньки
Ірина Ключковська радіє новому Саду
Ми, представники закордонного українства, побачили й своє деревце, біля якого на табличці викарбовано: «Дерево Українців Казахстану». Отже, на своє деревце – тендітну яблуньку – ми пов’язали стрічку з кольорами державних прапорів і України, і Казахстану.
Біля яблуньки
Наш Сад благословили священнослужителі Української греко-католицької церкви (УГКЦ) та Української Православної Церкви Київського Патріархату (УПЦ КП). І біля кожного деревця відтепер виблискують на сонці українською та англійською мовами таблички їх країн-«володарів».
Символічно, що всі висаджені деревця прийнялися, а відтак – це дуже добра прикмета. З часом тут зашумить справжній Гай Світового Українства, який буде нагадувати всім, що Україна не закінчується на кордоні. Знаменно і те, що українці кожної країни матимуть тут, на рідній землі, своє дерево, яке пустить міцне коріння і буде плодоносити.
До речі, цю ідею вже підхопила українська громада Татарстану (Росія), яка навесні також висадила в себе калиновий гай.
Крім того, якщо говорити про культурологічні враження, зворушливими та ліричними були оглядини та вечеря у древньому замку міста Золочева у останній день роботи Конґресу, де в неофіційній атмосфері вдалося поспілкуватися, поспівати пісень, поділитися планами на майбутнє, сказати те, чого не встигли висловити на офіційних засіданнях…
– Пане Михайле, в Інтернеті коротко повідомлялося, що групі учасників Конґресу було вручено нагороди. Розкажіть, будь ласка, кого та за які заслуги було відзначено?
Зірка патріота України
– В ході роботи Конґресу представникам Східної і Західної діаспори, котрі чимало років успішно займаються громадською діяльністю на користь українства, було вручено нагрудний знак «Зірка патріота України», диплом та Книга пошани «Україна й українці – цвіт нації, гордість країни». В цій Книзі пошани розміщено фотопортрети та короткі відомості про кавалерів цього почесного знаку. Це стало можливим завдяки Міжнародному проекту, який мав таку ж назву: «Україна й українці – цвіт нації, гордість країни». Ініціатором цього проекту є Рада Старійшин України, яку очолює перший Президент України Л.М.Кравчук та Український видавничий центр «Галактика–С». Але, не чекаючи запитання, похвалюся, що такий знак, диплом та Книгу пошани отримав і я. Хоча рахую, що то передчасно. Або авансом. Бо нічого такого героїчного для України поки що не зробив.
Примітка редакції. – Заперечуючи останнім словам Михайла Сергійовича, нагадаю нашим читачам, що пан Парипса від 1990 року займається українськими справами у Казахстані. За його ініціативою у 1992 р. було створено українське Товариство у м. Павлодарі, а у 1999 р. – Республіканське об’єднання «Асоціація «Українці Казахстану», які усі ці роки він очолює.
Згуртувавши навколо себе однодумців, М.С.Парипса ініціював та реалізував цілу низку проектів по розбудові української ідеї на теренах Казахстану. Це організація однієї з перших українських шкіл (1993 р.), організація хорового колективу при Товаристві (1993 р.), започаткування (1994 р.) та редагування на протязі майже 17 років радіопередачі на міському радіо «Українська родина». Ще один його унікальний проект – створення у Павлодарі єдиної на Азійському континенті Школи гри на бандурі.
Михайло Сергійович є членом Президій УВКР (м. Київ), СКУ (м. Торонто), протягом 2002–2006 рр. був заступником Голови УВКР по Східній діаспорі.
М.С.Парипсі присвоєні почесні звання «Заслужений працівник культури України», він нагороджений Орденами України «За заслуги» 3 і 2 ступенів, Орденом Української Православної Церкви «Архистратига Михаїла»,крім того, з рук Президента Казахстану отримав Почесну грамоту Асамблеї народу Казахстану і Орден «Достик» 2 ступеня.
Отже, нагрудного знаку «Зірка патріота України»пан Михайло Парипса удостоєний цілком заслужено, з чим ми його щиро вітаємо!
* * *
Але перед тим, як попрощатися з паном Михайлом, я поцікавилася яке рішення все-таки прийняли учасники Конґресу. На що він повідомив:
– Учасники Конґресу прийняли чотири постанови-звернення.
В першу чергу це звернення до Верховної Ради України з пропозицією створити законодавчу базу стосовно врегулювання відносин держави і діаспори.
По-друге, було висунуто ініціативу щодо щорічного проведення Парламентських слухань із питань світового українства.
По-третє, Уряду України запропоновано розробити, затвердити та реалізувати Державну програму «Закордонне українство на період 2011–2015 р.р.».
Нарешті, направлено звернення до Кабінету Міністрів України щодо забезпечення фінансування програм підтримки світового українства.
Крім того, всі матеріали Конґресу, а там багато й інших пропозицій учасників, будуть передані до органів виконавчої та представницької влади України з метою їх вивчення та опрацювання.
То дай Боже, щоб ці звернення дійшли до адресатів і знайшли відображення в діях – як світового українства, так і у відповідних законодавчих та виконавчих структурах усіх рівнів Української держави.
– Щиро дякуємо за розмову, пане Михайле!
* * *
Вела бесіду Світлана СВІТЛАНЕНКО,
Світлини Єгора РОСОШАНСЬКОГО |
|
Можете надіслати Вашу думку: |
|
|
Технології
