|
Зимова «страда»* ансамблю «Отрада»
На вулиці все ясніше сяє сонечко, і хочеться весни. Особливо, таким людям, як я. Котрі народилися набагато південіше місця сьогоднішнього свого перебування. Але весна попереду. А що ж відбулося в цей холодний зимовий період в суспільному українському житті Санкт-Петербурга?
Пишу «холодний», тому що, як би насміхаючись із світового потепління, зима 2009-2010 видалася занадто суворою і сніжною. Я сказав би, небажаною, особливо для комунальних та дорожних служб міста Санкт-Петербурга. Пік її випав на Новий рік, коли, за новітніми звичаями, все міське начальство за кордоном, а рядовий народ горілочку п’є. А тут, бачиш, сніг випав по коліна. І місто стало, як під час війни. Коли ще центральні вулиці сяк-так розгрібали, то в дворах стояли снігові намети – хоч з хати не виходь!
Санкт-Петербург. Зима 2010 року. «Підсніжник».
Санкт-Петербург. Зима 2010 року. Снігові намети і зимові візерунки.
Подумалось, добре, що хоч метро є - єдиний незалежний від погоди транспорт.
І ще, я думаю, зіграла роль психологія людей. Як заявив один із двірників: «Краще в Новий рік погано відпочивати, ніж гарно працювати». І, дійсно, складалось враження, що в місті взагалі немає спецтехники для боротьби зі снігом. А з’явилась вона лише 3-го січня... Дійсно, правий був той двірник!
Тому каральні рішення губернатора (яка сама була в ці дні за кордоном!) виглядали справедливими. Тільки 9 керівників міста, які мають відношення до дорожних служб (у самих засніжених районах), були звільнені з роботи. Постраждав і самий головний «дорожний майстер», мій земляк Борис Черняшенко, хоч, певно, снігу від цього не стало менше!
Ну, а що ж до «стради» в «Отради»? Певно, заголовок трошки для «красного слівця». То так, і не так. Дійсно, першу половину зими не весь ансамбль «Отради», а тільки її українська частина – фольклорний гурт «Співаночки» - був задіяний по повній програмі. Саме вони стали основою новоствореного українського театру пісні «Українські вечорниці» Валентина Іващенка. Весь грудень йшла плідна робота з акторами театру, тому що готувались до постановки відразу три вистави:
перша - «Зимові свята в традиціях українського народу»;
друга – «Вечори на хуторі біля Диканьки» по Гоголю;і третя – різдвяна вистава «Коляда».
Вистава «Коляда» в Будинку офіцерів 7-го січня 2010 р.
Колядування в супроводі бандури в ресторані «Корчма Сало». Ірина Радкевич, Валентин Іващенко. 7 січня 2010 р.
Перша вистава з великим успіхом пройшла в Етнографічному музеї Росії, що на площі Мистецтв, 28 грудня 2009 року.
Друга – в самому фешенебельному українському ресторані «Хутір Водограй» в новорічну ніч.
Третя – в Будинку офіцерів, для української громади Санкт-Петербурга.
Особливістю організації вистави, а можна сказати, і концепцією взагалі театру, є гра з глядачем, вживання в народну традицію безпосередньо всіх учасників дійства, що залишилось нам в спадщину від попередніх поколінь українців, де це дійство було частиною життя народу. Тому і немає сцени, як такої. А краща сцена – це хол, або площа, або територія ресторану. А що до весняно-літніх вистав, як-то: гаївки, Троїцькі свята, Івана Купала і т.д. – це природне середовище: луг, берег біля озера чи річки,лісоваполяна. І, певно, гра побудована на використанні тематичних пісень, танків, хороводів. Тому і назва – народний театр пісні.
Сцена із вистави «Зима прийшла – радість принесла!»
Сцена із вистави «Зима прийшла – радість принесла!» - гостинці від Святого Миколая (Етнографічний музей народів Росії, грудень 2009 р.).
В ролі Св. Миколая – Валентин Іващенко, в ролі Оксани – Світлана Сахарова.
Ще одна особливість – емоційна складова частина дійства. Актори задіюються енергійні, активні (не обов’язково професіонали), які зможуть зарядити позитивом аудиторію. Це своєрідні вогники, які з усіх сторін запалюють вогнище. Мова, стараємося, щоб була українська, адже ми несемо в люди велику українську культуру і повинні бути гідними її. Кожний актор має право на імпровізацію, щоб найкраще виразити свій образ. Але імпровізація має бути підготовленою.
Є багато різніх неурядиць при підготовці вистав – це і відсутність своєї «території» для репетицій (часто це школа,в котрій працює керівник ансамблю,або квартира одного з акторів), проблеми з строями, які для ролі шиють собі самі актори. Залишилось лише назвати самих акторів: Борис Зонов, Олена Єлісєєва, Валентин Іващенко, Олександр Примаченко, Ірина Іванцова, Анатолій Яровий, Лариса Ніколаєва (Коваль), Світлана Сахарова, Павліна Матвеєва, Віктор Дудін, Катерина Бондаренко. Особливо хочеться відзначити Ірину Раткевич – студентку з України, бандуристку, яка дуже активно війшла в театральний гурт, і не тільки як акторка: зараз вона учиться на режисерському факультеті в м.Житомирі.
Ірина Радкевич – режисер-постановщик «Вечорів на хуторі біля Диканьки» - в ролі Солохи. Праворуч – Олександр Примаченко в ролі Вакули.
Сцена із вистави «Вечори на хуторі біля Диканьки».
От вона і запропоновала свій сценарій «Вечорів на хуторі біля Диканьки». І не тільки запропоновала, а здійснила режисуру і постановку цієї вистави в ресторані «Хутір Водограй» в новорічну ніч.
Ну, а що ж до решти «Отради»? По-перше, потрібно сказати, що «Отрада» - інтернаціональний, але російський народний ансамбль.
Виступає ансамбль «Отрада» («Концертний зал у Фінляндського»,м. Санкт-Петербург, 2010 р.)
Зоя Суздалєва, Єлізавєта Михайлова – чувашки; Надія Рабодзей, Зинаїда Катєшева – росіяни. В ансамблі – сімейна династія:
бабуся, дідусь, дочка і внучка. Головний режисер і ведучий ансамблю (вона ж – бабуся) – Альбіна Зонова – росіянка, але має коріння із своєї малої Батьківщини Якутії. Борис Зонов (він же – дідусь) – наполовину росіянин, наполовину циган. Алена Єлісєєва (дочка) – самі тепер вирішуйте, якої національності. А Настя Зонова (вона ж – внучка) – теж росіянка... Та хіба в цьому справа? Головне – ансамбль уболіває за збереження народної пісні, незважаючи, чи то російської, чи чувашської, чи білоруської, чи української. І пропагандує наш народний стиль, традицію, сучасну народну пісню Росії. І це правильно, тому що для світу ми перш за все представники своїх народів, а не англосаксів, африканців чи індусів, чи латиноамериканців, як представляється наша «попса», чи «рокери», чи «джазмени». І цю свою ідентичность (належність до Росії) ви могли відчути, як кажуть, шкірою, побувавши на концертах «Отради» в січні, лютому в «Концертному залі у Фінляндського», концерті-святі на Масляну в Шушарах, селищі міського типу ім.Лєнсовєта (передмістя Петербургу), місті Сосновий бор і т.д., які дійсно стали народними святами, торжеством народної пісні.
Ось така вона, «зимова страда» ансамблю «Отрада». А якщо ще додати, що за осінь 2009 року ансамбль записав дві свої платівки, в додаток до двох, які були записані раніше в цьому ж році, то можна резюмувати, що «страда» в «Отраді» йде цілий рік.
* * *Валентин Іващенко
 |
Технології
