|
|
|
Пісні, які нас об’єднують - Під таким гаслом з 24 по 26 березня 2011 року пройшов вже четвертий міжнародний конкурс дуетів в Білорусії | |
|
Eмблема конкурсу
З пропозиції фонду «Білі роси» ансамбль «Отрада» теж вирішив в ньому прийняти участь, тим паче, що якраз зараз ми готуємо програму «Земля слов’ян». Чому ж відразу не попробувати на глядачеві нові творчі наробітки, та мову білоруську поправити. Та й творчі зв’зки з Білорусією у наших планах займали не останнє місце. Єдина проблема була –кому їхати ? Адже за умовами конкурсу потрібні лише два учасника. Зупинились на чоловічому дуеті. Я, Валентин Іващенко і керівник ансаблю «Отрада» Борис Зонов. І не прогадали, як показали результати змагань.
Та все по порядку. Їхали ми, як в розвідку - бо не зовсім знали умови. Просто положення про конкурс нам передавали на словах. Так, тільки у Мінську, ми дізнались, що обов’язковою має бути пісня радянських років. Та і формат конкурсу (як зараз кажуть), м’ягко кажучи, не зовсім той, що ми собою представляємо.
Ми ж «народники»!
А на конкурс приїхали всі естрадні дуети з професійними фонограмами, своїми балетними гуртами, а то й своїми звукорежисерами... А деякі дуети, як то з України, Білорусії, Литви, мали своїх представників в жюрі. Ми ж на їхньому фоні вигляділи, як повний неформат, не кажучи вже про свій вік – більшість учасників були вдвоє молодші, а то й втроє... Добре хоч по цьому пукту не було дескримінації!
Проте те, що нас спочатку збентежило, нам же й пішло на користь! Ми виявились єдиним дуетом, що повністю співає «живим звуком». А в конкурсі дуетів в першу чергу оцінюється не «балет», а голос, співзвучність дуету, оригінальність музичної обробки пісні.
Відкриття конкурсу
Виступ у першому турі
Виступ у другому турі
Нагорода за 3-те місце дуету "Отрада" вручає голова жюрі
Білоруська молодь
Учасники конкурсу перед палацом
Догов1р на співпрацю - ліворуч директор республіканського дочірнього підприемства "Культсервіс" Кирута Володимир Іванович, праворуч - художній керівник ансамблю "Отрада" Борис зонов
Конкурс проходив в Палаці культури тракторного заводу, при повному аншлазі глядачів, що вилилося в справжнє свято пісні. А фантастична щирість прийому гостей білорусами вже мабуть відома всьому світові! Відмітили це всі учасники. Всі три дні конкурсу вилились в три щасливі дні, які запам’ятаються на все життя. Це і затишні, теплі готелі в яких жили конкурсанти, ввічливий персонал, смачна їжа ресторану «Сатурн», щире спілкування з працівниками культури Білорусії.
Це культурна програма: екскурсія до державної бібліотеки ім. Франциска Скорини, збудованої за останніми досягненнями світових технологій, безкоштовний огляд вистав в оперному театрі, в концертному палаці «Мінськ». Це і водії автобусів, які терпіли нас, виконуючи всі «примхи» - від бажання поїхати за квитками, до бажання зфотографуватись на якомусь із видів міста, та ще й з гордістю розказуючи по ходу поїздки, про свій тракторний завод, який працює на повну потужність, та, навіть, вимушений відказуватись від заказів на трактори, бо не встигає просто виконувати запроси всіх бажаючих. А увага до конкурсантів з боку організаторів - директора Палацу тракторного заводу, його помічників? Мимоволі пригадуються наші, російські конкурси, з їх нервовим напруженням (не творчим!), з байдужістю до проблем учасників - де головне, щоб вступний організаційний внесок вчасно був внесений... А настрій учасників? То особисті проблеми.
В Мінську ж було свято! Є чому вчитися в братів – білорусів!
А тепер що до конкурсу. Результат нашого виступу - 3 місце. І якби був приз глядацьких симпатій - він теж був би вручений нашому дуетові!
Вертаючись до успіху нашого дуету, я думаю, що частина його лежить ... в патріотичному вихованні молодого покоління білорусів (в залі глядачі – в основному молодь). Ми вибрали для виконання пісню років Великої Вітчизняної війни «Лізавєта» і білоруську народну «На вуліце мокро». І, думаю, цим попали «в саму точку», як кажуть. Велика Вітчизняна забрала життя кожного четвертого білоруса - про це знають і пам’ятають всі від «мала до велика». І тому, коли лунали слова «Одержим Победу !» із фронтової пісні «Лізавєта», - зал буквально зривався оваціями. Ніякі сучасні «мусі-пусі» такої реакції публіки не визивали. Та і на фоні 70% пісень виконаних російською мовою пісня нашого дуету «На вуліце мокро» пролунала, як повага до білоруської культури. Ну, так чому ж при всіх дувідентах ми не перші? Тому що це змагання співаків, а не пісень.
І реально, професійно дует з Білорусії, які представляли театр пісні «Колорит» Дмитро Савченко і Микита Костюкевич (1 місце), і дуети із Тольяті-Лариса Степанова і Лариса Тіхонская, і з України- Юлія Кондрашова і Дмитро Іванов (розділили 2 місце) - сильніші. А взагалі –хіба це головне?
Головне, що пісня, як і дружба, не має кордонів.
І ще маленький ньюанс: під час фуршету, знайомства (своєрідного вечора дружби), всі представляли свою країну піснею на рідній мові. На конкурсі були представлені дуети з України, Казахстану, Білорусії, Росії, Литви, Латвії. Я заспівав українську народну пісню «Чорнії брови, карії очі». І тут трапилося щось неймовірне - всі почали пригадувати, що в них в житті пов’язано з українською піснею. Почала білоруська співачка, яка пригадала, що дякуючи українській народній пісні «Лугом іду коня веду» її вперше прийняли до професійного колективу. А представниця Казахстану Алія Гутсова пригадала, що, як не дивно, вперше вона перемогла в пісенному конкурсі теж з українською піснею. Інші учасники вечора почали співати свої знайомі пісні українською мовою. І тут піднявся представник від України, співак із Запоріжжя Дмитро Іванов і сказав буквально слідуюче: «В мене таке враження, що прапор України сьогодні на параді учасників міг би заносити до палацу, де проходив конкурс, кожний із нас.
До побачення, Білорусь! До нових зустрічей!
Поважали б так ми себе і свою культуру, як люди в світі поважають українську пісню.
* * *
Валентин Іващенко
 |
|
Технології
