|
|
|
Наше життя:
Мистецтво - таланти - Поезія - Дорошенко Олександр Васильович
– поет,
композитор-пiсняр | |
ГРIШНI ДЗВОНИ*
Тяжко, сумно і трагічно
Дзвін святий лунає
Там, де Волхов віковічний
В Ладогу впадає…
Цар зігнав в лиху годину
У чужу країну
Рить канали до загину
Хлопців з України.
Рили вдень, вночі, в неділю,
В свята, під киями…
Чом ви дзвони не дзвонили
Про гріхи в тій ямі?
Чом на сполох ви не били,
Чому ви мовчали,
Як нівечили могили
І хрести стинали?
Помовчали вiщi дзвони…
Прогуділи стиха:
"Ми не Свято-Климентові,
Тих спіткало лихо…
Довелось тим дзвонам сивим
В муках помирати -
Їх за гріх перетопили
На страшні гармати…"
Стоїть черква Климентова
Драна, безголоса –
У хрещених i у Бога
Пробачення просе…
* уривок iз поеми «Забутi козацькi могили»
м. Нова Ладога, 1992р.
* * *
ДУМА МАЗЕПИ*
(генерального писаря )
Україно, моя Батькiвщино!
Люде мiй, українцi мої,
Коли ж станем плiч-о-плiч єдино
Ми за щастя своєї землi?
Обманули бояре Вкраїну,
Знову ляхам її вiддали, -
Не спитали вдову-сиротину,
Розiрвали на два береги.
Знову кров наша лл’ється рiками
I лiворуч, й праворуч Днiпра,
Знов козацькими щедро кiстками
Засiваються нашi поля.
Ти прости мене, гетьмане славний,**
Вибач свiй необачний народ -
Вiн за Вiру свою Православну
Ще очiкує царських щедрот.
Сила Вiри велика настiльки,
Пронесли ми її крiзь вiки,
Що не буде з “невiрними” спiлки
I шукать треба iншi шляхи.
* уривок iз народної музичної драми «Сила вiри»
**гетьман Петро Дорошенко
1997р.
* * *
КIНЕЦЬ ЛIТА
Ковзнув осiннiй промiнь по землi,
Жаданна прохолода заступає спеку,
I ще не вiдчуває небезпеку
Вiд неї те,що може жити лиш в теплi…
Ряснi цiлющi роси запашнi
Бальзамом напувають м’яту й конюшину,
Та ледь-помiтнi фарби золотi
Уже торкнули листя клена й черемшину.
Ще не летять у вирiй журавлi,
А над ставками гуси, чаплi та лелеки
Перевiряють крила молодi –
Їм уже мариться майбутня путь далека.
Та рано рiднi кидати краї -
Ще будуть тут i теплi, i ласкавi днi…
* уривок iз поеми «Забутi козацькi могили»
* * *
БЕРЕЖIТЬ ПОЕТIВ
Вони приходять до життя
не жити - полум'ям згорiть,
щоб шлях, де ходять навмання,
свiтити в темрявi столiть,
допоки будуть люди на землi,
вселяти в їх серця надiї,
як сяйво згаслої зорi в iмлi
до нас ще довго-довго струменiє...
Бережи, народе мiй, поетiв,
Не давай у розпач падать їм,
Коли стогне муза з-пiд багнетiв
На шляху непiзнанiм твоїм.
Бережiть своїх поетiв, люди,
Як вогонь в вертепi берегли -
Лиш вони завжди єднати будуть
Майбуття й давнини береги.
Бережiть ви їх вiд лихослiв'я,
Вiд наклепiв злiсних i хули,
Щоб тендiтнi лелiтки творiння
Згаснути раптово не могли.
Не вимушуйте своїх поетiв
Гордої схиляти голови -
Коли вийдуть зламанi з тенетiв,
Зламаними станете i ви.
Пiдставляти за других себе -
Не давайте їм пiд кулi лютi,
Бо не промахнеться той, хто б'є -
У поета серце - на всi груди,
«Мы любим и славим тебя, Петербург»
2003,С.-Пб. Тир.500 прим.
«Донеччина» №53, 2000, Донецьк, тир. 15 700 прим.
* * *
ЗАПОРIЗЬКА СIЧ
Олена ЗАХАРЧЕНКО
(Переклад з росiйської)
То гуляння, то кров
В Запорiзькiй Сiчi –
Краще вмерти, нiж знов
Жить в холопськiм ярмi.
Чуєш, конi хроплять?
Чуєш, тупiт i крик?
Не живи у степах,
Як до рабства ти звик.
А живеш – не тужи,
Краще пicню склади
Та гуляй на учтах,
Щоб не брав тебе страх.
Та щоб куля стрiмка
Мимо тебе пройшла,
Не жила, як вдова,
Україна твоя.
I щоб зорi тобi
Серед темних ночей,
Як у долi, були –
Свiтлом любих очей.
Нi про що не жалiй,
Нiчого не проси,
Добрi кулi вiдлий
Та «дамаху» гостри!
* * *
Юрiй КИРИЛОВ
ПЕРЕД ГРОЗОЮ
(Переклад з росiйської)
Як той вечiр край моря стривожено чайки кричали!
Як збивались лякливо вони на пiщаний укiс!
Вiддавались в очах твоїх цiлого свiту печалi,
Дозрiвали питання нелегкi одне за одним.
П р и с п i в:
То чого ж смiємось ми так скупо, стиха, соромливо?
I навiщо нам згадки про муз i казкових примар?
Не боючись нiчого, до моря йдемо боязливо –
Це нас давнiй гнiте, нерозгублений нами тягар.
Що то, щастя чи горе – любов, що поглинула зразу?
Залишать чи палити всi нашi колишнi мости?
Що ж тепер нас чекає надалi, очам непiдвладне?
I вiд чого слова то густi, то рiдкi та пустi?
П р и с п i в
В порiвняннях любовi будуємо крихку споруду,
I хоч гаряче вiрим, що будем її укрiплять,
Та чи вiрим собi, припускаючи потай облуду,
Лиш часу довiряючи все на мiсця розставлять?
П р и с п i в
Ми iще постоїм на солонiм вiтру на причалi!
Попливем в глибину цих життєвих потокiв та бурь…
Тiльки ти пам’ятай, як стривожено чайки кричали,
Тiльки ти наш далекий пiщаний укiс не забудь.
П р и с п i в
* * *
Вiктор МАМОНТОВ
СИВИЙ ЮВIЛЕЙ
(Переклад з росiйської)
Не називай лiта мої –
Не зупинити часу плину,
В душi ми завжди молодi:
В удачу i в тяжку годину…
П р и с п i в:
Не називай лiта мої,
Як я твої не називаю –
Чоловiки також по ним
Сумують нишком i зiтхають.
Не називай лiта мої…
Не називай лiта мої…
Що промайнуло – не жалiй:
Очей пригаслих, скроней сивих.
I тим, що вiк з тобою свiй
Прожив, безмiрно я щасливий…
П р и с п i в
Мiй сивий ювiлей нехай
Наближенням не стане долi,
Ти за минулим не зiтхай –
Ми не постарiєм нiколи…
П р и с п i в
«Одесские известия» № 4, 1995, Одеса, 30 000 прим.
* * *
Вiктор МАМОНТОВ
В СAМОТИНI
(Переклад з росiйської)
Я хочу так багато Вам сказать,
Та всi слова окутiї мовчанням …
I знову залишаюся з признанням,
Нiяковiсть свою щоб проклинать…
П р и с п i в:
Потиснув знову руку мою нiжно,
Розтанете у просторi, мов звук…
Болючий вiдчай мiй посилить серця стук,
Знов нагада – чуття до Вас безмiрне…
П р и с п i в
Жду зустрiчi, немов пелюстка свiту,
Збираю звагу сповiстити Вас,
Як вдячний Вам за помiч повсякчас,
Як прагну влади Вашого завiту…
П р и с п i в
«Одесские известия» № 117, 1995, Одеса, 30 000 прим.
* * *
Iван ДЕМ’ЯНОВ
ЗГАДУЮ ДIВЧИНУ
(Переклад з росiйської)
Де стрижi над водою низько
М’яко крилами шелестять
Там вiдбився стовбур берiзки,
I свiтлiшою стала гладь…
Раптом, трохи нагнувши лози,
Встала дiвчина край води…
Теж струнка, на берiзку схожа,
Туго сплетенi двi коси…
Доторкнулась ногою рiчки:
Чи-то тепла м’яка вода?..
Пам’ятатиму мить цю вiчно
I той вечiр бiля Днiстра!…
Лиш побачу берiзку в косах
Iз родимками на корi… -
Знов згадаю дiвчину в лозах
I засмаги зорю на нiй!…
* * *
Лiдiя УСОВА
ЧИ Я НЕ ЛЮБИЛА…(Переклад з росiйської)
Закривала мати дверi на колодку…
Боронила з милим розмови солодкi…
Я лиш усмiхалась, недбало спiвала:
Чи ти не жалiла?…Чи ти не кохала?…
Тайно над вiконцем зiронька сiяла,
I дорiжка рiвно пiд ноги лягала…
Не знайшлося нiчки, коротше вiд тоi,
Коли твоє серце грїло нас обоїх…
Лопотiти в стрiсi дощик став частiше,
Я смiялась рiдше i ходила тихше…
Зникли в небi качки, а за ними – гуси…
Обцяв мiй милий: Повеснi вернуся…
Прилетiли птахи iз-за синя моря,
В лузi заспiвали чуйнiї гармонi.
Iншеє убрання яблуня надiла…
Чи я не любила?… Чи я не жалiла?…
* * *
Сторінка:[1][2][3][4][5][6][7] |
|
Технології
